Подвиг медика
Ця розповідь про подвиг Героя-медика, випускника Білоцерківського медичного коледжу, який загинув 20 січня 2015 р. в терміналі Донецького аеропорту. Загинув, виконуючи свій професійний обов'язок, рятуючи поранених, нехтуючи власною безпекою, проявляючи неабияку мужність, героїзм і відвагу. Ім'я Героя - Зінич Ігор. Він народився 8 вересня 1989 року в смт. Рокитно на Київщині, медичну освіту здобув на фельдшерському відділенні нашого коледжу. У 2011 році відслужив у Збройних силах України та повернувся працювати в Рокитнянську центральну районну лікарню. А коли виникла потреба комусь їхати на Схід України, де розгорталися криваві події антитерористичної операції, а фактично, війна з проросійськими сепаратистами, на підтримку яких Російська Федерація щедро відправляла озброєння та військових, Ігор не залишився осторонь, добровольцем пішов на війну. 17 грудня зайшов на територію Донецького аеропорту у складі 80-тої аеромобільної бригади, більше місця рятував поранених бійців, а 20 січня 2015 року загинув і лише 16 лютого, після оголошення чергового «перемир'я», тіло загиблого «кіборга» вдалося вивезти з терміналу та передати рідним для поховання.
Починаючи з 21 січня, в Інтернеті, почала поширюватися надзвичайно тривожна інформація. Таких повідомлень, в умовах військового часу безліч, війна забирає найкращих, але до останньої хвилини рідні не хочуть вірити в найгірше та намагаються знайти хоч якусь обнадійливу інформацію:
Ще одного Кіборга шукаємо! "Просто я сама шукаю брата Зінича Ігоря Вікторовича 06.09.1989, 80 аеромобільна бригада, звання - молодший сержант, посада - військовий медик. Перебував у Донецькому аеропорту разом із кіборгами, він був фельдшером, заїхав туди 2-го грудня і до сьогодні. Втратили з ним зв'язок. Він постійно був біля поранених, у момент вибуху перекриття - також."
Усім хотілося вірити, що Ігор вирвався з того пекла живим! Вірили рідні, друзі, знайомі, колеги по роботі, вірили і в Білоцерківському медичному коледжі, яке Зінич Ігор закінчив у 2009 році, здобувши кваліфікацію «фельдшер». На сторінці коледжу в соціальних мережах було опубліковано:
«Всі студенти, викладачі, випускники коледжу з тривогою очікують результати пошуку нашого випускника, захисника Донецького аеропорту ЗІНИЧА ІГОРЯ, зв'язок із яким перервався 20 січня.
242 дні оборони Донецького аеропорту – найгероїчніша сторінка в українській історії, адже захищаючи цей клаптик української землі, наші військові, проявили неабияку мужність, стійкість і героїзм - не витримав бетон, але люди вистояли. 34 дні із 242 надавав медичну допомогу захисникам ДАПу, випускник 2009 року фельдшерського відділення Білоцерківського медичного коледжу, молодший сержант ЗІНИЧ ІГОР. Ігор заїхав на територію аеропорту, під час чергової ротації 17 грудня 2014 року у складі 3 батальйону 80 окремої аеромобільної бригади, як військовий фельдшер. Усі ці дні бійці робили все можливе, щоб утримати аеропорт, як важливий стратегічний об'єкт, який став вже символом нескореності та героїзму українського воїна.
Заключна хвиля протистояння в аеропорту почалася після Різдва: масовані артилерійські удари, танкова атака бойовиків... 13 січня, внаслідок масованих обстрілів, впала диспетчерська вежа, яка нагадувала вже величезну бетонну губку. Того ж дня бойовики висунули «кіборгам» ультиматум – або залишити аеропорт, або загинути. Військові вибрали бій, і з того моменту зіткнення в аеропорту вже не вщухали. Найзапекліші бої розпочалися з 15 січня 2015 року. З розповідей побратима Ігоря, а також військового капелана, який йому весь час допомагав доглядати за пораненими, стало відомо, що 19 січня відбувалися особливо запеклі бої на території аеропорту, термінал, де знаходилися наші бійці, прострілювався з усіх сторін, поранених було дуже багато. Ігор прийняв рішення залишатися доти, поки не вивезуть останнього хворого бійця, сам також був поранений. Спроби вивезти бійців були зроблені 19 та 20 січня, але ворог не дав можливість під'їхати транспорту, дорога прострілювалася, машини горіли, були загиблі, тому змушені були відступити. У ніч на 20 січня сепаратисти з трьох сторін замінували новий термінал і по черзі почали підривати, таким чином, що всі, хто ще на ту хвилинку був живий, зібралися в одному місці… Тоді стався четвертий вибух... З 20 січня зв'язок із нашим Ігорем перервався, як і з іншими його побратимами з 80 бригади, яких зараз шукають рідні. За повідомленнями офіційних осіб із СБУ та МО України зараз тривають переговори, щоб бойовики дали можливість зайти нашим військовим або волонтерам на територію нового терміналу, забрати тих, хто загинув, щоб звільнити всіх полонених кіборгів, дати можливість матерям достеменно дізнатися про долю своїх синів.
У свою чергу сепаратисти просто знущаються. З'являється інформація, що вони вимагають за тіла загиблих і полонених викупи.
На телефон одного з бійців 80 бригади зателефонували та у грубій формі запропонували забрати його тіло, але далі на зв'язок не вийшли. Цинізму немає меж…!!!
Ми чекаємо та віримо!!! І ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЯМ!"
3 лютого, на українських каналах, вийшов сюжет про долю бійців-кіборгів, які зникли під час оборони Донецького аеропорту, а серед них і Ігор Зінич. Брат і мама Ігоря були в Дніпропетровську, куди привозили бійців, які загинули, але Ігоря не знайшли. Ще жевріла надія…
Віра… вона не повинна полишати навіть тоді, коли вже всі зневірилися, віра творить дива!
Проте у цьому випадку дива не сталося. На другий тиждень після зникнення Ігоря, вже було досить багато свідчень його побратимів, що в останній день оборони Донецького аеропорту мужній медик загинув.
Він був гарним сином, братом, звичайним студентом-медиком, а став Героєм України. Ось таке повідомлення залишила одногрупниця Ігоря на сторінці Білоцерківського медичного коледжу в Контакті:
«Плачу!!! Перечитуючи твої повідомлення, в яких ти просив посміхнутися, бажав гарного дня, цікавився настроєм... Для нас, твоїх одногрупників, сусідів по кімнатах у гуртожитку, друзів ти не був Ігорем, ти був "Зінич"!!! Завжди усміхнений, привітний і щирий!!!
Такий, як і всі ми тоді - безтурботний!!! Знаєш, якби тоді хтось сказав, що ти загинеш на війні... не повірила б, та й досі не віриться!!! А тепер Зінич, ти житимеш у наших серцях!!! ДЯКУЮ!!! "
Майже місяць про долю Ігоря нічого не було відомо, сепаратисти не давали можливість зайти на територію летовища, щоб вивезти загиблих і лише 16 лютого прийшла звістка, що перші 9 тіл загиблих «кіборгів» везуть у Дніпропетровськ. Як з'ясувалося наступного дня серед цих дев'яти був і Ігор, а всього тоді вивезли 14 тіл загиблих «кіборгів».
Уже 19 лютого, в смт. Рокитно на Київщині, з військовим медиком, захисником Донецького аеропорту, Зіничем Ігорем, прощалися! Ховали з військовими почестями - почесною вартою, військовим оркестром і прощальним салютом. Зібралося дуже багато людей – побратимів Ігоря, рідних, друзів, одногрупників, просто мешканців містечка. Зібралися, щоб віддати данину шани та пам’яті дуже мужній людині, військовому фельдшеру, якого майже всі вважали там лікарем, називали Доком, а він для себе обрав позивний Псих. Десяткам кіборгів Ігор врятував життя, до останньої хвилинки виконуючи свій професійний обов’язок. Він міг вийти з аеропорту, так як на той момент вже сам був поранений, але своїх не залишив.
Про прощання з Ігорем Зіничем розповіли провідні канали України, сюжети вийшли на 5 каналі, каналі 112-Україна,а найбільший сюжет підготували журналісти каналу 1+1. https://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=34jWp5up8CM
Добрі слова про Ігоря від побратимів, від людей, які знали Ігоря свідчили, що дійсно, Україна втратила свого дуже гарного громадянина, справжнього Героя, який, не зважаючи на смертельну небезпеку, щосекунди ризикуючи життям, рятував бійців.
Тільки після того, як мужнього воїна-медика провели в останню путь, усі дізналися деталі його героїчної служби в терміналі - про мужність, відвагу та самопожертву! «Кіборги», яким Ігор врятував життя, вважали за обов'язок подякувати Герою.
Важкопораненого «кіборга» Ігоря Римара з Ріпинців у Київському шпиталі рятували не лише українські лікарі, але й лікарі з Англії, а першу допомогу йому надав у терміналі саме Зінич Ігор.
"..... Сталося це 9 січня приблизно об 11 годині перед полуднем. З поля бою пораненого забирала всім відома Оля «Кроха» - 37-річна волонтерка екстреної медслужби, штурман реанімобіля Ольга Башей, напарниця медичного волонтера, також не менш відомого 46-річного Іллі Лисенка з позивним «Хоттабич». Оля надала першу медичну допомогу, перетягнула Ігоря Римара в безпечне місце та передала під опіку лікарям - Ігорю та Андрію (їх прізвища мені невідомі). Тіло бійця було бездиханне, вивезти в госпіталь також не було як під безперервними обстрілами, та ще й в оточенні. Лікарі боролися за життя молодого чоловіка, робили все можливе і неможливе. Ігор-лікар (а допомагав йому колега Андрій) вирішив вставити трубку в легені через отвір у гортані, який був наслідком поранення. Дихання відновилося, хоч слабке та важке, але це дало можливість відновити життєдіяльність. Аж десь близько 23.00 год., майже через півдоби, пораненого вдалося вивезти і доставити в Харківський військовий госпіталь. Звідти бучацький волонтер Олег відправив пораненого земляка в супроводі дружини та її брата літаком до Києва.
15 січня Ігор Римар (Кузь) переніс чергову операцію в Київському госпіталі за участі українських хірургів і двох фахівців із Англії. Англійські лікарі були вражені тим, як професійно була надана медична допомога в польових умовах і зауважили, що вперше зіткнулися з випадком, як напряму в легені було введено трубку для підтримання функції органів дихання, коли, здавалось би, вже надії ніякої не було. Лікар Ігор й сам не міг пояснити, як і чому він так зробив. Думаю, людина в екстремальних ситуаціях здатна на справді неймовірні речі." http://buchach.org.ua/content/view/657/52/
На жаль, Ігор Римар не зміг подолати тяжкі поранення: не допомогли ні досвідчені лікарі, ні гарне медичне обладнання столичного шпиталю, ні найкращі медичні препарати, занадто важкими були поранення. 28 січня 2015 р. Героя - кіборга не стало, а волинський кіборг Ігор Гуль (позивний "Булька") вижив і також, дякуючи відважним діям медика Донецького аеропорту Ігоря Зінича.
«...........Ігор Гуль був поранений 19 січня в терміналі Донецького аеропорту (осколкове проникнення в голову..), вижив і виліз з уламків після 2 вибухових завалів (чисельні травми )… Подзвонив 20 січня і вже попрощався з дружиною Тетяною та 2 синами... Лікар з Київщини, Ігор Зінич (позивний «ПСИХ»), вийняв осколки з його голови прямо в терміналі, чим спас йому життя. На жаль, Ігор Зінич героїчно загинув в аеропорту...»
"...... P.S. На другому фото загиблий у Донецькому аеропорту, Ігор Зінич «ПСИХ», лікар-герой, який спас десятки життів... Вічна пам’ять Герою... Наш Ігор Гуль береже його фото у своєму паспорті. Це і його спаситель… Світла пам’ять» https://p-p.com.ua/articles/64529/
"...Товариші по службі згадують Зінича, як відчайдушного медика. По-доброму кажуть, що недаремно у нього був позивний «Псих».
«Ігор заїхав в ДАП ще 17 грудня. Незважаючи на можливість піти на ротацію, він не виїжджав з нового терміналу. Казав, що буде в терміналі, поки там є ми. Хто б міг подумати: у житті був простий фельдшер, а на війні став відчайдушним кіборгом, який боровся за життя кожного з нас», розповідають про Зінича бійці вісімдесятки.
Парамедик-доброволець Ольга Башей каже, що в ДАП не було більш професійного лікаря. За її словами, в період з 16 по 20 січня, в час підривів і страшних боїв у ДАП, Зінич врятував понад 50 наших військових.
«Ігор не просто надавав бійцям необхідну допомогу – він дійсно врятував їм життя, робив у терміналі те, що не всі лікарі зможуть зробити в обладнаній операційній», - говорить Башей."
http://novyni.com.ua/novyny-rosii/izpod-zavalov-doneckogo-aeroporta-vytashchyly-eshche-14-tel_53767
Важко уявити, що переживали наші бійці в пеклі Донецького аеропорту, під постійними ворожими обстрілами, без нормального харчування та водопостачання. Пройде час, закінчиться нарешті ця війна й обов'язково напишуть книгу про ті трагічні січневі події, а поки що тільки ось такі сповіді "кіборгів" можуть допомогти збагнути, як ставали Героями - Героями ХХІ ст.
У сповіді "Замість води ми гризли лід, а обличчя було чорне від крові" - кіборг з позивним "Красний" розповідаючи про все, що пережив у Донецькому аеропорту, згадав і Ігоря Зінича.
".... 15 січня ворожі танки розбили південну сторону. "Чотири поста "Кондор", "Дракон", "Тиша" і "Позитив" відійшли на північ. Було багато поранених. Мене контузило на "Кондорі". Від смерті каска врятувала, її з голови потім ледве зішкребли.
Наш 25-річний доктор під позивним "Псих" – Ігор Зінич, із Київської області, зробив мені укол, дав таблетки, годин шість я лежав, поки не відпустило. Ви питаєте, як це – "контузія" – це як молотом по голові. Нічого не чуєш і не розумієш", – згадує "Красний".
"Псих" загинув, коли бойовики підірвали перекриття. "Його плитою розрубало навпіл. Тіло Ігоря родичі начебто досі шукають. А він безвиїзно більше місяця протримався в аеропорту. Коли нам розстріляли приміщення, де зберігалися ліки, то Ігор зібрав у всіх "натовські" аптечки, від волонтерів, і продовжував працювати" http://ukr.segodnya.ua/regions/donetsk/ispoved-kiborga-vmesto-vody-my-gryzli-led-a-lico-bylo-chernym-ot-krovi-593744.html
З розповіді солдата Андрія позивний "Север" стало відомо, що саме Зінич Ігор взяв на себе командування боєм після першого підриву терміналу:
"......Там парень был молодой - медик, Зиныч Игорь, по прозвищу Псих. Он первый сориентировался, что делать. Взял ответственность командовать, начал пацанов собирать, кричать, что готовимся к обороне. Я считаю, что он достоин звания героя. Он из тех, кто там практически ничего не боялся. Игорь был смертельно ранен во время второго взрыва, ему сломало спину... Я очень хочу, чтоб не забывали настоящих Героев. Кроме Игоря Зиныча (Психа) из Тетиева, я хочу упомянуть еще двоих людей, которые, как я считаю, достойны звания Героя этой войны".
Про Ігоря Зінича, зібрала матеріал, поспілкувавшись з його побратимами, медик - волонтер Ірина Солошенко. Стаття Ірини була опублікована на порталі "Української правди".
http://life.pravda.com.ua/person/2015/03/6/190373/view_print/
"Как писать о том, с кем никогда не разговаривала, когда видишь только фотографию улыбчивого парня? Это и сложно, и просто.
Можно почитать уважаемую мной Анастасию Берёзу о нём: "Первый, кого надо наградить – это медик Игорь Зиныч, с позывным Псих, о котором в новом терминале ДА ходили легенды. До войны обычный фельдшер из Киевской области, он провел в аэропорту месяц и потерял безвозвратно только одного из раненых. Игорь умудрялся под постоянными атаками в крошечной комнате творить чудеса и в прямом смысле возвращать бойцов с того света. По разным свидетельствам, таких на его счету – минимум 50 человек.
Сам Игорь погиб под завалами терминала в последний день обороны от осколочного ранения и переломов...
Ему было всего 25 лет. Он не успел завести даже семью.
Звезда Героя Украины, которую, безусловно, заслужил человек, в экстремальных условиях спасший десятки жизней, – стала бы не только единственным утешением его родителям, но и обеспечила бы им гарантированные этим званием социальные льготы..."
Побратим Ігоря Юрій Сова, який витягував Зінича з-під завалів терміналу згадував: " ....... – Ми познайомились ще на Яворівському полігоні, восени, служили в 80-ці. Коли 17-го ми зашли в аеропорт, він там був із хлопцями. Його давно хотіли відправити на ротацію, але він не хотів їх кидати, бо хлопці йому вірили. Вже 17 січня його поранило при обстрілі та він себе 300-м не вважав, сам перебинтував собі голову й надалі допомагав хлопцям. Всі ті дні, коли нас годували обіцянками витягнути, аби ми тільки протримались ще годинку, коли ми вишукували цукор для поранених, щоб надати їм сил, збирали воду, ставили під воду баклажки та вона стікала по пологим поверхням. Вода була з перцем…" Він же розповів чому в Ігоря був позивний «Псих». Так, він ще сварився, коли йому казали надягти бронежилет та каску: "Да пішло воно все…" Після того як вони підірвали термінал, ми повитягали тих, кого змогли. Психа я відразу не впізнав, бо він був весь у крові і без свідомості, я на витягнутих руках його тримав, допоки не забрали. Ми мали зв’язок із сепарами і попросили машину вивезти поранених – тих, кого відкопали з-під завалів...Ми відкопали, мабуть, дев’ятьох або десятьох, і нікому було надати їм навіть першу домедичну допомогу. А замість нашої машини приїхали сепари... Ось такої..." .
Написала про Ігоря і кореспондент відділу "Країна" газети "Вісті" Ольга Омельчук:
"........На Новий Рік ми з волонтером Штабу Нацспротиву Іваном Звягіним були у селищі Піски, що в парі кілометрів від Донецького аеропорту (ДАП). У ніч проти другого січня по рації хриплуватим, зірваним голосом хтось із самісінького пекла, з терміналу ДАП, передав: «У мене 300, важкий. Потрібна допомога». Ще за кілька хвилин все той же хриплий голос пробурмотів: «Не їдьте, не ризикуйте. У мене вже 200. Вічна пам'ять». Голос належав медику зі львівської 80-ї бригади - 25-річному Ігорю Зіничу. Простий фельдшер з Київської області - на війні він врятував десятки бійців. За відчайдушність і постійні відмовляння йти на ротацію, покидати в ДАП своїх побратимів, Ігор отримав позивний Псих. Парамедики, які забирали з терміналу військових, говорять: «Псих робив неможливе. За довгі місяці його перебування в аеропорту не доїхав до лікарні лише один боєць. Щонайменше сотні хлопцям Зінич власноруч врятував життя». Псих загинув, коли сепаратисти у січні підірвали термінал. Пару тижнів тому його нарешті поховали. Поховали і все. Ані слова, ані звістки, ані, бодай, сухого запису на папері… Чинуші та генерали вирішили пройти повз Героя і його внеску у наші з вами волю та гідність. «Нашей стране и ее *лядскому руководству Герои не нужны, а Игорь для нас и без решений сверху Герой: он пацанов на руках переносил, сам получал ранения и ни шагу, ни миллиметра на отступал назад», - говорять про Зінича його товариші. А між ними ходить малесенька парамедик з величезним серцем – киянка Оля Башей з позивним Кроха. Оля на війні з літа: вона покинула роботу помічника нотаріуса, ризикувала життям, без сну та вихідних, вивозячи поранених хлопців з передової. Кроха часто забирала бійців із пекла в ДАП, де життя їм рятував Псих. Після смерті 25-річного Зінича, Башей усіляко намагалася привернути увагу до Ігоря, сподівалася, що держава не забуде хлопця, відзначить ще одного свого сина, Героя України. А держава мовчала… Мовчить і досі… «Тяжело это все. Бьешься, как рыба об лед, и ничего не можешь поделать. Всюду какие-то дележки, споры, а обычные парни, достойные звания Герой Украины, даже посмертно не могут получить то, на что заслужили ценой собственной жизни." http://vesti-ukr.com/blogs/olgaomel/440-vsenarodnerozcharuvannja
На час написання цієї статті, держава дійсно ще ніяк не відзначила Героя-медика, віддячують його побратими, волонтери, земляки.
Волонтери м. Олександрії відремонтували та знову відправили на передову машину швидкої допомоги, на якій Ігор Зінич вивозив поранених і назвали її на честь відважного та відчайдушного медика на позивний "Псих". Це здорово, що в нашій країні є такі гарні, не байдужі люди, які за рахунок власного часу та статків допомагають нашим бійцям. http://helparmy.com.ua/?p=1333#more-1333
Такі як Ольга Башей "Кроха" - відчайдушна жінка, маленька зовні, але дуже сильна своєю волею та характером.
Саме Олі Ігор передавав поранених із терміналу ".......... В последние дни обороны Донецкого аэропорта через ее хрупкие руки там, на морозе, в машине скорой помощи, а иногда и просто на обочине, прошло около 130 раненых, больше 22-х погибших.
Многие из них до этого успели стать ее друзьями.
"Один из них, - рассказывает она, - Игорь Зиныч. Врач из 80-й бригады. Он провел в аэропорту месяц и каким-то чудом умудрялся стабилизировать там самых тяжелых раненых. Он творил чудеса, бойцы его обожали. Мы с ним все время обменивались смс. Он рассказывал о происходящем, спрашивал, когда придет подмога, шутил, даже обещал жениться, когда выйдет".
Героический 25-летний фельдшер из Киевской области Игорь Зиныч из аэропорта не вышел. Он погиб под его развалинами после взрыва… Недавно Оля удалила всю смс-переписку с ним.
"Слишком трудно было ее перечитывать".
http://www.mk.mk.ua/rubric/social/2015/03/09/20226/
Ольга Башей була нагороджена орденом княгині Ольги, але мужній волонтер вважає, що це не особисто її нагорода, а всіх тих, хто разом із нею допомагає перемогти ворога у цій жахливій війні.
25 березня на приміщенні Рокитнянської районної лікарні, де Ігор працював фельдшером, була відкрита Меморіальна Дошка на його честь. Вшанувати пам'ять земляка прийшли майже всі медики комунального медичного закладу. Також на відкриття завітали представники виконавчої влади та місцевого самоврядування району, працівники установ і організацій, учнівська молодь та жителі селища. До слова були запрошені в.о. голови адміністрації, першого заступника голови адміністрації Юрія Заїку та головного лікаря Комунального закладу Рокитнянської районної ради Київської області «Центральна районна лікарня» Дениса Яблонського. Виступаючі щиро співчували рідним Ігоря, дякували батькам за Сина-Героя та висловлювали сподівання на швидке завершення конфлікту на Сході України.
Ми ніколи не думали, що нашу країну сколихне нова війна, що будуть гинути молоді хлопці, які повинні були жити, працювати, виховувати дітей. Ми не думали, що знову, вже в ХХІ столітті, матері будуть одержувати похоронки на своїх синів, а дружини та наречені одягати чорні хустини. Війна - жорстока та несправедлива, вона несе кров, смерть, руїну, горе, зруйновані людські долі та покалічені тіла. Війна забирає найкращих, гинуть справжні патріоти України, ті, хто по-справжньому любив свою землю, мріяв про її щасливе майбутнє, розумів, що це війна за єдність, свободу та суверенітет України.
Зовсім вже скоро 70- річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні, дуже мало вийде на вулиці наших міст ветеранів війни з фашизмом, але їх місце займуть нові ветерани - Герої цієї гібридної війни з російським сепаратизмом! Кажуть, що Герої не вмирають, вони живуть вічно…
Це дійсно так. Про них пам'ятають, про них напишуть у книгах, зніматимуть фільми. Думаю, що в книгах напишуть і про "Психа" - Зінича Ігоря, який загинув лише в 25 років, але до останнього подиху виконував обов'язок медика та громадянина України…
Ну а поки що лише сторінка в меморіальній книзі пам'яті Героїв АТО..! http://memorybook.org.ua/9/zinych.htm
Дуже будемо чекати та сподіватися, що і країна відзначить свого Героя. Є інформація, що на підписі у Президента України знаходиться подання на нагородження Ігоря Зінича, але рішення до цього часу не прийняте!
ЧОМУ у нас така інтерна влада? ЧОМУ так повільно приймаються рішення, навіть до тих людей, які дійсно цього заслуговують і вже там на небесах..?
Особисто Ігорю Зіничу це вже не потрібно…
Це потрібно людям, які його знали, любили, поважали та завдячують йому своїм життям!!!
ДЯКУЄМО ГЕРОЮ ЗА ТВІЙ ПОДВИГ, ТВОЮ САМОПОЖЕРВУ!
ЗА ВРЯТОВАНІ ЖИТТЯ БІЙЦІВ!
МИ БУДЕМО ПАМ'ЯТАТИ!!!
